Христинюк Віталій Миколайович

Людина я, не камінь і не тінь,
Душа моя - вмістилище тривоги.
Буває - величі, що в царстві Мінь,
Та часто - біль, мов річкові пороги.
А інколи, як сивий старець мудрий,
Я чесно шлях вершу свій до зорі.
Так, ніби завтра день настане судний,
Й душа піде до Бога угорі.
Бувають дні, що втому не шаную,
Бувають - тілом вітри дмуть,
Бувать дні ,що серце всім дарую,
Бувають - душу люди навпіл рвуть.
Буває, що хвалю себе, а потім,
За ту похвалу тричі каюсь я..,
Допоки дихаю й живу у світі злотім,
Душа моя, ти є мені суддя.
(сам собі і про себе - В.Христинюк).

Посилання для проведення уроків фізики, хімії, природознавства:
https://meet.google.com/tiy-cqpw-nad